Кореспонденти euronews у CША Штефан Ґробе і Марк Девіс діляться враженнями після обрання Дональда Трампа наступним президентом країни:

Ґробе:

Отже, позаду 18 місяців президентської кампанії, однієї з найбрудніших в сучасній історії США. Ми в Нью-Йорку, і щойно повз нас проїхав кортеж з новообраним президентом Дональдом Трампом. Які твої враження від усього цього, Марку?

Девіс:

Досі доволі дивно чути від тебе слова “президент Дональд Трамп”. Гадаю, ці вибори порушили чимало запитань. Передусім, що буде з довкіллям за президента США, який називає кліматичні зміни вигадкою. І що буде з правами людини за президента, який захищав практику тортур і захищав Ґуантанамо.

Ґробе:

А як щодо муру між США та Мексикою? Це ж була одна з перших передвиборчих обіцянок Трампа. Чи ту стіну дійсно збудують? А яка доля чекає на систему медичного страхування Obamacare? Невже 30 мільйонів американців тепер втратять доcтуп до системи охорони здоров‘я?
Запитань справді не бракує. Трамп завжди казав, що з першого дня на посаді почне скасовувати зроблене Обамою. І він, схоже, отримав на це мандат. Тебе не здивувала настільки висока явка прихильників Трампа?

Девіс:

Що мене здивувало, так це поєднання у Дональді Трампі багатьох взаємно суперечливих позицій. То він погрожує запроторити Гілларі Клінтон за ґрати, то у своїй у переможній промові він вихваляє її і каже, що американці мають бути їй вдячні. Тому мені цікаво, наскільки Трамп-кандидат відрізнятиметься від Трампа-президента.

Ґробе:

Гадаю, варто згадати й Гілларі Клінтон. Вона, звісно, була не ідеальним кандидатом. Чимало американців казали мені перед виборами, що вона, можливо, й менше зло. Але зрештою обрали Дональда Трампа. Я був вражений її слабким результатом у північних штатах Вісконсині, Пенсильванії, Мічигані. У Мічигані, до речі, у праймеріз вона поступилася й Берні Сандерсу. Та й результати голосування латиносів не виявилися надто гарними, аби врівноважити її низьку підтримку серед білих робітників без вищої освіти.
Багато жінок плакали. Схоже, вони втратили віру дочекатися жінки-президента. Я бачив, як плакали жінки й на з‘їзді Демократичної партії у Філадельфії, коли Гілларі Клінтон висунули кандидатом на посаду президента.
Що ж, пробитися через скляну стелю, як обіцяла Клінтон, їй не вдалося, і американцям доводиться далі чекати на першу у своїй історії жінку-президента.